Компанія довго працює на ринку, бере кредити, укладає договори. Аж раптом – тиша… Виявляється, що банківські рахунки арештовано, для погашення боргів перед кредиторами не вистачає майна. А далі – провадження у справі про банкрутство, відкрита ліквідаційна процедура. Здавалося б, історія добігає кінця…
Проте для керівника чи засновника компанії – вона може лише починатися. Адже в цей час постає питання: чи можна притягнути до відповідальності тих, хто стояв за штурвалом корабля?
Не врятував бізнес чи його потопив?
Особи, діями яких було завдано збитків компанії-боржнику, можуть нести солідарну або субсидіарну відповідальність. Так, солідарна відповідальність виникає, коли керівник боржника, знаючи про загрозу неплатоспроможності, протягом одного місяця після виявлення такої ознаки не звернувся до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Адже, можливо, боржник ще міг би розплатитися, але через бездіяльність керівника майнова сфера компанії зменшилася, внаслідок чого кредитори можуть залишитися ні з чим.
Субсидіарна відповідальність – це зовсім інша ситуація. Тут компанію не просто не врятували: її довели до банкрутства. Особи, що мали вплив на діяльність підприємства, виводили активи, ухвалювали рішення йому на шкоду. В результаті майна для розрахунку з кредиторами не вистачає.
Як випливає з судової практики, в обох вищеописаних випадках фактично йдеться про відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю, у розмірі різниці між сумою вимог кредиторів і сумою реалізації ліквідаційної маси. Достатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів виключає застосування такої відповідальності.
Коли загроза неплатоспроможності вже є підставою для дій
Загроза неплатоспроможності означає, що розмір грошових зобов’язань боржника, строк виконання яких настав, перевищує вартість його активів. Крім того, така загроза виникає при укладенні договорів з наданням переваги одним кредиторам перед іншими. У таких випадках передбачена солідарна відповідальність органів управління боржника, яка по суті означає відповідальність за збитки, завдані компанії та кредиторам.
Кодекс України з процедур банкрутства зобов’язує керівника звернутися до суду при виникненні загрози неплатоспроможності. І якщо він цього не зробить, у судовій практиці застосовується презумпція приховування банкрутства, як і презумпція вини, тобто вважається, що бездіяльність керівника перебуває у причинно-наслідковому зв’язку з неможливістю кредиторів отримати свої гроші. Спростувати ці презумпції можна, але тягар доведення лежить на самому керівнику.
Гроші йдуть не кредитору – а до ліквідаційної маси
Кошти, стягнені із органу управління компанії надходять не безпосередньо кредитору, а до боржника і включаються до ліквідаційної маси. Так, жоден кредитор не може задовольнити свої вимоги за рахунок керівника поза межами конкурсної процедури. Черговість виплат залишається незмінною.
Визначення розміру збитків, що стягуються з керівника, який допустив порушення, здійснюється після реалізації об’єктів з ліквідаційної маси банкрута та проведення розрахунків з кредиторами, адже лише після цього суд вже може встановити факт недостатності майна боржника.
Хто відповідає за доведення до банкрутства
Субсидіарна відповідальність охоплює ширше коло осіб, яких можна розділити на дві групи:
- засновники, акціонери, керівники – ті, хто мав право давати обов’язкові вказівки органам управління чи безпосередньо приймав рішення;
- «тіньові» власники, вигодонабувачі – особи без формального зв’язку з компанією, але які фактично визначали її діяльність.
Суб’єктами субсидіарної відповідальності є особи, що отримали істотну вигоду, яка не могла б утворитися, якби засновники, керівники діяли добросовісно. Такі особи використовували компанію як прикриття («вуаль») для отримання власної вигоди.
NB! Позовна давність за вимогами про субсидіарну відповідальність починає спливати з моменту встановлення факту недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів.
Висновки
Банкрутство юридичної особи – це не кінець відповідальності для тих, хто нею керував. Сучасна судова практика свідчить про застосування інститутів солідарної та субсидіарної відповідальності. Суди встановлюють причинно-наслідковий зв’язок між діями осіб, що довели компанію до банкрутства, і збитками кредиторів, та знімають корпоративну «вуаль».
